Після 2022 року Вінніпег, як і вся Канада, став домом для тисяч українців, що рятувалися від війни. Більшість із них прибули за тимчасовою програмою CUAET, не маючи чіткого уявлення про майбутнє. У центрі цієї хвилі – тривога, адаптація, пошук себе на новому місці. У цьому новому соціальному контексті Конгрес українців Канади (КУК) постає перед викликом: як відповідати на потреби нової громади, залишаючись мостом між минулим та майбутнім? 

У подкасті «InCanada» ми говоримо з Остапом Скрипником – дорадником Манітобської провінційної ради КУК. Його погляд зсередини допомагає зрозуміти, чому питання імміграційних квот і збереження мови — це не лише бюрократичні деталі, а соціальні вибухові точки для родин у Вінніпезі. 

Зараз однією з головних загроз для українців у Канаді є зменшення імміграційної квоти на ПМП (PR) для тих, хто приїхав за CUAET. Якщо люди не встигнуть змінити статус, їм доведеться повертатися — навіть якщо вони вже інтегрувалися, купили авто, відкрили бізнес, їхні діти навчаються в місцевих школах. Це не просто про документи — це про безпеку, сталість і ментальне здоров’я. Як пояснює Остап Скрипник, ця ситуація може створити глибокі родинні та особисті кризи. КУК, у свою чергу, веде перемовини на урядовому рівні, намагаючись донести масштаб цієї проблеми. 

Переїзд з великого міста Європи та втеча з українського села — це два різні досвіди. Важливо, щоб канадські інституції й громади розуміли: не всі новоприбулі однаково адаптовані до західного стилю життя. Англійська, мультикультурні колективи, складна бюрократія — усе це може бути бар’єром, що ізолює нових українців навіть у межах української ж діаспори. Саме тому роль громадських організацій, таких як КУК, стає критично важливою у процесі інклюзії. 

Сьогодні ми бачимо нову тенденцію: у багатьох родинах діти швидко переходять на англійську, а українська лишається “домашньою мовою”, що зникає. Але мова — це не лише засіб комунікації. Це носій культури, цінностей, ідентичності. Остап наголошує: канадське суспільство цінує різноманіття, але для цього кожна спільнота має зберігати свою унікальність. Українська мова — частина цього внеску в культурну мозаїку Вінніпега. 

У Вінніпезі українців сьогодні не лише видно — їх чутно. Вони відкривають кафе, працюють у школах, лікарнях, створюють мистецькі події, долучаються до волонтерських ініціатив. Ця хвиля нової енергії вдихає життя в структури, які тривалий час функціонували у сталому ритмі. За словами Остапа, КУК ще ніколи не мав такого динаміки в роботі — і це прекрасно. 

Остап вірить, що через 5–10 років КУК буде відкритішим до індивідуальних учасників, а не лише до організацій. Адже зміни творять конкретні люди: молодь, волонтери, новачки. Ті, хто не просто носять вишиванку, а щодня щось змінюють — влаштовують заходи, ведуть блоги, допомагають іншим. Бути українцем у Канаді — це вже не про традицію, а про дію. 

Цей діалог з Остапом Скрипником показує, що питання статусу, інтеграції та мови — це не приватні турботи, а стратегічні виклики для всього міста. Вінніпег виграє, коли українці стають активними громадянами. Вони вже змінили вигляд міста — і змінюватимуть далі. Але для цього їм потрібна підтримка. І зрозумілі, прозорі, відкриті структури, які чують кожного. 

What Does the Ukrainian Canadian Congress Mean for Newcomers in Winnipeg?
A Community at a Crossroads

For over 80 years, the Ukrainian Canadian Congress (UCC) has served as the unifying voice of Ukrainians in Canada. But since 2022, tens of thousands of new immigrants have arrived, many of whom don’t know what the UCC is or its role.

In part two of our podcast episode, we speak with Ostap Skrypnyk, an advisor to the Manitoba Provincial Council of the UCC, about what the organization is doing to support this wave of newcomers.

Ostap emphasizes that the UCC is actively working to influence government policy and keep immigration pathways open for Ukrainians. The special immigration program that brought many people to Canada has already seen its quotas slashed in half. And if newcomers can’t secure permanent residency before their temporary protection expires, they may be forced to return to a country many no longer recognize as home.

“People have bought homes, started businesses, and purchased cars. Their children are growing up here,” Ostap explains. “For many, going back to Ukraine is not just difficult—it’s nearly impossible.”

This is not just a personal crisis—it’s a civic one. Families could be separated. People who’ve built lives in Canada could be forced to uproot. It’s a looming issue with profound consequences for the community.

The UCC sees this—and is responding.

Ostap acknowledges the deep uncertainty many newcomers face:

“Some don’t even have a place to return to—homes have been destroyed, and nothing is left.”

Integration presents its own set of challenges. While some newcomers had previous experience living abroad—often in European countries—others came from rural Ukrainian villages and now face steep hurdles: language barriers, multicultural workplaces, and unfamiliar social norms.

Language, in particular, is top of mind. Ostap worries that many Ukrainian families are speaking only English at home, allowing their native language to fade.

“Canadians value people who know where they come from and take pride in their roots,” he says. “Being Canadian doesn’t mean forgetting your heritage—it means embracing it.”

Cultural values are shifting, too.

“It used to be that showing you’re Ukrainian meant wearing traditional embroidery,” Ostap reflects. “Now, patriotism means contributing meaningfully—doing real work for your community and your homeland.”

Historically, the UCC operated quietly and behind the scenes. But today, with a large, active, and energized new wave of Ukrainians in Manitoba, the pace and the purpose have changed.

“Now, almost everyone in Winnipeg knows someone from Ukraine,” Ostap says with a smile. “Whether it’s a colleague, a store employee, or a fellow parent at daycare—Ukrainians are everywhere.”

Newcomers are integrating quickly. They’re working in service industries, government offices, and non-profits. They’re volunteering, supporting each other, and launching their own initiatives. The community isn’t just growing in numbers—it’s gaining momentum.

According to Ostap, once people meet their immediate needs—housing, childcare, employment, banking—they begin looking outward. They want to connect, give back, and take part in civic life.

Looking ahead, he sees transformation on the horizon for the UCC itself:

“In five to ten years, we’ll be a completely different organization. We’ll be more open to individuals, more engaged with people directly—not just institutions.”

And with that transformation, he’s confident a new generation of young leaders will rise—ready to shape the next chapter of the Ukrainian community in Manitoba.